Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 29
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Методичні рекомендації

«Поетичний пунктир походу» (літературно - поетична година по фронтових поезіях Олеся Гончара).
27.04.2018, 11:22

 

На музичному фоні читці розпочинають захід

1Читець:Думи про Батьківщину Здрастуй, мій сонячний раю,

Ти снишся мені і тут,

Серцем щодня я літаю

До тебе за бистрий Прут.

Як пишуть листи солдати,

Тужливо стає мені.

Кому ж мені написати,

Якій догукнути рідні?

 

2Читець:

Той — мамі, а той — дружині,

Той сестрам, а той — братам.

А я напишу — Україні!

Сонцю її і степам.

Сивим, як згадки, могилам,

Що тонуть в імлі голубій,

Шляхам, окутаним пилом,

Якими пішли ми в бій.

 

3Читець Бачу далекі вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкраїна
Біліє черідкою хат?
Слово, в бою огрубіле,
У тому краю забрини,
Де вишні в убранні білім
Мене виглядають з війни.

1944

1Ведуча: Мало їх лишилось поміж нас – сивочолих ветеранів – учасників і свідків Другої світової війни. Але їх безсмертний подвиг увічнено у пам’яті людства завдяки історикам, художникам, скульпторам, музикантам, письменникам , поетам…

Одним із безпосередніх учасників та відтворювачів тих подій був і наш славетний земляк Олесь Терентійович Гончар. І сьогодні, напередодні Дня Перемоги, в рік сторіччя письменника, вшануємо пам’ять його як воїна, що поміж мільйонів людей того покоління встав на захист рідної землі.

 

1Читець:Атака

Скрегоче залізом округа,

Смертю повітря хурчить.

Я знаю той ступінь напруги,

Коли вже ніщо не страшить.

 

Святе божевілля атаки

В тобі поглинає все.

Через яри та байраки

Незнавана сила несе.

 

Немає ні рідних, ні любих,

Нема ні жалю, ні тривог.

Байдужим стаєш до згуби,

Могутнім стаєш, як бог.

1942

 

2 Ведуча: Ці рядки написані 24-річним бійцем Олесем Гончаром. Таких атак було чимало в його фронтовому житті, бо йому,добровольцю студентського батальйону, довелося пройти через усі пекельні кола війни — від першого до останнього. Перше бойове загартування сержант - мінометник Олесь Гончар одержав у боях за Київ, на річці Рось. Там уперше було його і поранено в липні 1941 р. вдруге — восени, між Полтавою і Харковом.

Розпач від відступу під натиском ворога на початку війни, гіркота від спогаду про ворожий полон на рідній землі відбилися у таких рядках:

 

2Читець: Україні

Плюндруються твої сади,

Твоє чужинець поле крає.

Вже лицарів твоїх сліди

У полі вітер замітає.

 

Та все ж люблю тебе, ясна,

Як гнаний син нещасну матір.

Тобі по краплі, всю до дна

Готовий кров свою віддати

1941 , Харків

 

3Читець: Полтава

Мов яхта біленька , у зелені плава

Мирна моя Полтава.

Чужого солдата говірка гаркава –

Невже це моя Полтава?

Сміється до нього землячка лукава -

Зрадлива моя Полтава.

Ведуть нас у табір – доріжка кривава

Ні! Не моя це Полтава

1942, Полтава

 

1Ведуча:Та війна вчила не тільки воювати, битися з ворогом, вона вчила його жити, керуючись красою вірності, і вчила писати. Вчорашній студент, талановитий письменник Олесь Гончар продовжив навчання в «окопних університетах». Певна річ, у круговерті фронтових буднів солдатові не до роману. Але все одно Олесь не розлучався з олівцем та блокнотом. В нечасті хвилини затишшя лягали на папір, може й не відшліфовані, але пристрасні, гарячі й правдиві віршовані рядки:

1Читець:

…Коли при спалахах заграви
Вночі, ввірвавшися у дзот,
Я дістаю із-за халяви
З піснями вольними блокнот


І на трофейному папері
Лягає туга і печаль,—
Я наче відкриваю двері
У рідний дім, у рідну даль...

 

Наказ: "Вперед!" Я знов ховаю
Окопну лірику свою.
І в повен зріст — до того краю,
Де знову бути нам в бою.
1944

 

2Ведуча: Про що пише старший сержант-мінометник? Пише про фронтові дороги («Ніч у Карпатах», «В гори», «Трансильванський марш»), про вірних бойових побратимів ( «Танкист», «Брати», «Побратими»), про тугу за рідною землею («Україні»,«Думи про Батьківщину», «Землячка»),навіть про кохання («Гірський етюд», «Віхола», « Над Бугом»).

 

(Далі читці читають вірші по черзі на фоні фронтової пісні "На бєзымянной высоте")

2 Читець:Побратими

…Хто рану тамував мою

Для себе триманим пакетом,

Для кого був я у бою

Лиш побратимом, не поетом,

 

І з ким у ріках крижаних,
Охрещений, як у Йордані,

Я плив до берегів чужих

У вогнянім чаднім тумані,

 

Хто поруч на бігу зов’яв ,

Із рук не випустивши зброю, –

Забути їх не зможу я,

Вони завжди переді мною.

1945

 

3Читець:Танкист
Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець — одне вугілля —
Біля танка свого лежить.


Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Бо жити б йому ще треба
В незайманих десь містах,

 

Ще б чути довкола себе
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.


І руки його обгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяють білі
На спаленій масці лиця!

 

Бо то ж недомріяна мрія,
То ж вірність його комусь —
Напис на танку біліє:
"Жди - я вернусь!"

Секешфехервар,
1945

 

1Читець:В гори

…У плечі солоні уївся станкач.

Коней останніх покинули вчора.

Не в силі впіймати уже передач

Віддалених рація наша. А гори

Зімкнулись, як вежі тяжкі, навкруги.

Мало в нас неба! Мало блакиті!

Впрігшись у зброю, немов у плуги,

Тягнем до неба, потом облиті.

А хочеться степу. Скоріше б із гір

На вольну зелену рівнину!

...Потріскані губи, запалений зір,

І в ньому — готовність іти до загину.

Трансільванія,1944

 

1Відуча:Вірші, які скоряють своєю простотою, щирістю й правдивістю, не випадково були надруковані (українською мовою) у фронтовій газеті 72-ї стрілецької дивізії на першій полосі. В них вже окреслюються виразні контури майбутніх «Прапороносців»:

 

…Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано, — все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе!

 

2Відуча: Вірші привернули увагу, і Олесеві було запропоновано перейти в редакцію дивізійної газети. Але він вважав, при всій повазі й любові до літературної, газетярської праці, що його місце – там, в окопах, на передньому краї. І залишився зі своїми бойовими побратимами до кінця, до останнього пострілу війни. Пройшовши через оточення та полон, через кров і смерть, втрату друзів,зневіру і віру в перемогу , достойно та гідно дійшов дорогами війни аж до Праги. Свідченням тому – три медалі «За відвагу», ордени Слави і Червоної Зірки, медаль «За оборону Києва».

 

1Читець:Солдатська гордість
Опалений полум'ям бою,
В диму прокоптілий гіркім.
Гордись, піхотинцю, собою,
Солдатським званням своїм.


Гордися, що в бурю й негоду
Женеш ти прокляту орду,
Що спиш у тяжких походах
Кілька хвилин на ходу.


Що гори землі скопала
Твоя лопатка мала.
Що втома тебе валяла,
А повалить не могла.

 


Що в чорній окопній постелі
Ніч обіймає глуха.
Що, змокши, твоя шинеля
Так на тобі й висиха.


Що біль поразок і горе
Найперше на себе приймав.
Гордись, що в найтяжчу пору
Надію у серці мав.


Що й чорту було б не під силу,—
Усе ти витримать зміг.
Ти пекла пройшов горнило
І все-таки — переміг!
1945

1 ведуча: Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Лише через 40 років Олесь Гончар укладе окрему їх книжку під назвою «Фронтові поезії» (1985р.)

2 Читець: Мене війна веде все далі

Просторами чужих земель.

Де й наші птиці не літали,

Іду, мов давній менестрель.

 

Я вірю в пісню, як в молитву,

І смерть, здається, на війні

Щадить мене в найтяжчих битвах

За… недоспівані пісні...

1944

 

2 Ведуча: Олесь сидів біля міномета, обійнявши чорну його трубу правою рукою, і, примруживши карі очі, замислений, тихо говорив:

3 Читець:

…Сіріють доти

Чужі навпроти —

Нічого більш нема.

А там десь, дома,

Весна знайома

Зелені руки підійма.

1944

 

 

Нині ти не впізнала б мене

Чорний стовп до небес вироста,

Тільки кров на снігах , тільки дим:

На війні я сивим вже став,

А із дому пішов молодим…

 

Нині ти не впізнала б мене

Я не той, що студентом був.

Серце стало в мені кам’яне ,

Слова ніжності я забув.

1944, Кировоград

 

1ведуча: Мінометники, надзвичайно строгі й навіть урочисті, слухали, затамувавши подих…Олесь усе читав. Він читав і годину, і другу, а солдати слухали й дивувались, як це можна було звичайними словами виповісти те, що було в кожного на серці, і про що могло розказати одне лиш людське серце…

(На фоні мелодії пісні «Темная ночь»)

1Читець: ГІРСЬКИЙ ЕТЮД
Мов дівчата худенькі, ялини
Розбрелись по безпліддю гір.
Дерев'яна гірська хатина,
Чорних буйволів повен двір,
І хазяйська дочка мадярка
Виносить мені молока.
Усміхнулась до мене жарко,
Та усмішка її не така,
Як у тої, що десь у школі
Перед дітьми сумна стоїть,—
Від мене, від скель цих голих
На відстані цілих століть.

Трансільванія,1944

2Читець :Над Бугом
Сядем тут відпочинемо, друже,
Розіславши на камінь шинель.
Ой широко розлився ти, Буже,
Ой далеко плисти до тих скель!
Кожен раз, як кисет добуваю,
Що її вишивала рука,
Пригадаю, усе пригадаю,
Поруч мене вона виника.
Біла шия в разках намиста.
Наче шовк, шелестять слова.
Де ти, зірко моя промениста,
Українко моя степова?
Зберігай, бережи свої чари,
Хай міцніють щодень, як вино.
...Багряніє на заході хмара,
Як високе моє знамено.
1944


2 Ведуча:З невситимою спрагою творити, з пам'яттю, в якій жили живі й мертві друзі, гриміли вибухи, горіли танки й хати, повернеться Олесь Гончар до мирного життя. Повернеться і напише роман - трилогію «Прапороносці», роман «Людина і зброя», документальну повість «Земля гуде», новели «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» та багато інших творів, що підносять ратний подвиг звичайних людей – захисників та визволителів рідної землі , та закликають берегти мир, захистити Землю від планетарної катастрофи.

3 Читець:

Поля навкруг мене. Жита попід руки.

Забуду про війну, забуду про муки,

Про дим у воронках, нудоту від крові,

Смерть лейтенанта мого на півслові,

Коли ми ходили на штурм бліндажів,

Коли шматували нас міни чужі.

 

Знов слухаю степу я срібні пісні,

Знов чую, як пахнуть святі полині.

Марево бачу: отари овець

На обрії йдуть, водяні, навпростець.

Живий я !

1943

1Ведуча:В передмові до «Фронтових поезій» автор писав : «Ті, за чиїми плечима фронти, безмірні далечі визвольного походу, сподіваюсь, знайдуть у цих юнацьких довірливих записах щось близьке своєму серцю, а можливо, чимось доторкнуться ці рядки й душі тих, кому випала інша доля, хто виростав і формувався уже по той бік золотого екватора Перемоги…»

 

1Читець:На золотих парусах

Красуня задумана осінь

Золоті паруси напяла.

І сонце променем косим

Мене протяло, мов стріла.

 

Із прекрасним на серці болем,

Із осколком у серці ясним

Я на кряж по камінню голім

Лісом іду багряним.

 

Заберусь на саму вершину,

Подивлюся – відомо куди!

Немов невгамовному сину

Я серцю скажу: лети!

 

Крізь осінь оцю золотаву,

Через кряжів гірський моноліт

Лети у мою державу,

В молодий мій стомовний світ.

 

І спитається осінь: хто це

По горах стрімких та лісах

Пролітає, прострілений сонцем,

На моїх золотих парусах?

30 вересня 1945, Балатон

 

2Ведуча: Через 69 років після закінчення самої кривавої битви за мир, війна знов увійшла у нашу дійсність й нашу свідомість. Але тепер українці вимушені захищати свою рідну землю від тих , з ким ділили тяготи Другої світової війни, кого вважали побратимами. І знову гинуть двадцятирічні юнаки – цвіт і надія нації. Тому слова , написані Олесем Гончаром про ту війну у 1942-му , на жаль , актуальні і зараз:

2Читець:

Ні кінця їй не видно, ні краю –

Все війна, і війна, і війна.

Я доріг, думав, тисячу маю,

А виходить, лишилась одна.

Остається блукати по світу,

Лиш блукать, а нікуди не йти

Й молоду мою душу розбиту

  • день на розп’яття нести.

 

1Ведуча:Останній вірш, вже написаний Олесем Терентійовичем у 1974 році, звучить для нас як останнє зізнання в любові від творця поезій та прози, що залишив нащадкам свою неосяжну віру в людину, залишив свою душу, залюблену у рідну землю, свій «поетичний пунктир походу», свої «конспекти почуттів».

3Читець:

Умру на світанні.

В години робочі.

Залишу вам ранок

І сиву на травах росу.

Я й там вас любитиму!

З тої праночі

Якісь для вас тайни

Сюди принесу.

 

Ще квіттям зійду я

В полях України,

Ще вам провіщатиму

Радості день.

Краю коханий,

Люди кохані!

Добра вам молитиму,

Сонця й пісень…

1974, Ялта

 

 

 

 

 

Категорія: Методичні рекомендації | Додав: bitlya
Переглядів: 63 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
           
           
           
           
           


Copyright ЛСБ © 2018