Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 24
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Методичні рекомендації

Попереджувальна довідка "Світло непокореної душі" (до 85- річчя від дня народження Григора Тютюнника)
09.12.2016, 11:47

Відділ культури і туризму Козельщинської райдержадміністрації

Козельщинська центральна районна бібліотека ім.О.Гончара

 

 

Світло непокореної душі

 

                                      Попереджувальна  довідка до 85- річчя від дня народження Григора Тютюнника

                                       (1931- 1980)

 

                                          Козельщина -2016

 

Григір Михайлович Тютюнник  народився   5 грудня 1931 р. у с. Шилівці Зінькінського району на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, столярував у колгоспі. Був він уроджений інтелігент, таємно готувався вступити в учительський інститут, писав вірші. Перший шлюб з Ївгою Буденною (матір’ю Григорія–старшого) був невдалим. Друга дружина, Ганна Михайлівна, була молодшою від нього на шістнадцять років.

У 1937 р., коли Григору було шість літ, батька заарештували органи НКВС-«знайшли» політичну  справу   шилівському селянинові Михайлові Тютюннику, бо не терпів неправди. Із Сибірського заслання батько не повернувся (реабілітований  посмертно у 1957-му році).   Образи, змальовані в   оповіданні  «Три зозулі з поклоном» , новелі «У сутінках»,повісті «Облога»  навіяні  спогадами про батька та тугою за ним . «…Мені якби живого батька. Хоч би знати, де його могила…Мені вона ввижається десь далеко – далеко, в дрімучому лісі»… - писав Григір в одному з листів.

 Мати залишилася молодою вдовою, тому невдовзі вийшла заміж. Малого Григора забрав до себе в селище Щотове на Луганщині дядько Филимон. Вони разом  з дружиною стали для хлопця на той час батьками. Обоє працювали в школі. Учився Григір російською мовою. Як пише в автобіографії, «з того часу і до 1962 року я розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою».

Під час війни, коли дядька забрали на фронт, а тітка народила дівчинку, Григір, рятуючись од голоду, повернувся на Полтавщину, до матері. Ця важка мандрівка  хлопчика  у 1942 році окупованою територією   через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград, Полтаву, Диканьку,  Опішню без харчів  та путньої одежі відобразилась через роки у  літературних повістях «Климко» та «Облога». Зі спогадів   Григора Тютюнника: «Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, у котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язика і в грудях терпло, тоді трохи привик.  Ішов рівно два тижні…»

Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали й давали 700 грамів хліба  і 20 грамів масла на день. Це й порятувало тоді Григора та його маму від голоду. З атестатом слюсаря 5 розряду після ремісничого – ще підліток –  працює на Харківському заводі ім. Малишева, живе у гуртожитку в кімнаті на 68 душ, щодня біля верстата, дихає «іржа вченою пилюкою». Захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив же  відпрацювати на заводі три роки. За «втечу» з Харкова відсидів 4 місяці в колонії. Сумний спогад тих років: «Тепер уже, коли заставляли робити щось важке, то натякали, що не тільки мій батько ворог народу, а і я тюряжник…»

Отож не дивно, що Григір тікає світ за очі. Вертається на Донбас, де «слюсарював, їздив на машинах, майстрував»… Трохи жив із дядьком і тіткою, од них у 1951-му  пішов до армії, Служив 4 роки у морфлоті на Далекому Сході. Там же  зайнявся самоосвітою, яку не залишав і після демобілізації. Закінчив вечірню школу та одночасно токарював  на Щотовському вагонному заводі.

А потім  були щасливі роки (1957-1962) навчання на філологічному факультеті Харківського університету. Студентські  дискусії й вечори, гуртожиток, нові друзі, зустріч з коханням всього свого життя,  курсові і дипломи, літературні читання  та власні творчі проби… Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка.— 1961. — № 5). Григір починав писати російською.   Його старший брат Григорій (автор роману «Вир» ) дав пораду: «…знай, братику,мова – душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу…? ». Взагалі, старший брат мав значний вплив на формування літературних смаків, ставлення до літературної праці Григора.

Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, «апробація» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник разом з дружиною Людмилою їде на Донбас, де учителював у вечірній школі. Проте письменника мучить чуже йому російськомовне середовище. Він хоче жити там, де живуть його герої.

З 1963 року розпочалося київське літературне життя Григора Тютюнника,  цьому сприяли передовсім А. Дімаров та О.Гончар. Працював у газеті «Літературна Україна», редактором якої був П.Загребельний, у видавництвах, згодом — у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка (тут він написав сценарій за романом «Вир»). Навіть був запрошений режисером – постановником М.Вінграновським на кінопроби фільму «Ескадра повертає на захід», який мали знімати на Одеській кіностудії. Всі, коли побачили його кінопробу на екрані, були захоплені та вражені його талантом, але подзвонили «згори» і запропонували Григора не знімати…

  В  «Літературній Україні», публікує  кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

1966p. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. Тютюнник глибоко переконаний, що все гарне в житті починається з любовi, i це переконання вiн перелив у душi всіх своïх героїв в новелі «Зав'язь»: діда Лавріна, його онука Миколи та дівчини «з перцем» Соні . Улюблений жанр Григора Тютюнника — новела. Письменник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Цей жанр вимагав від нього самодисципліни і великої концентрації думки. "Створити художній твір — значить у чомусь вичерпати самого себе", — говорив він.

 В своїх новелах художник малював  природні променi того цiлющого людського тепла, якого нiчим не замiниш. Саме таким теплом пронизаний добуток  «Три зозулi з поклоном» що має автобiографiчнi моменти. Автор розповiв у новелi про любов, що, не стукаючи,без  дозволу входить у людське серце й наповнює його доверху. Переповнена свiтлом i неземною силою, воно прагне зiгрiти iншу душу, даруючи одним щастя, а iншим — безвихiдь страждань.

За своє недовге літературне життя Григір Тютюнник став майстром художнього слова, точного, лаконічного, яскравого, теплого, талановитого. Його слова то ніжністю, то любов'ю, то ненавистю, то ганебністю влучали прямо в серце. Дивовижно правдиво змальовував життєві ситуації, умів повно, об'ємно розкрити внутрішній світ героя, бо вважав, що "письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними". Умів новеліст у своїх творах показати високі почуття ("Зав'язь", "Три зозулі з поклоном") чи такі ганебні явища, як бездуховність, міщанство, споживацтво ("Син приїхав"). Цікаві твори Г. Тютюнника ще однією особливістю — в них майже немає відступів. Читач відразу поринає в яскраві життєві картини, чує гострі діалоги, в яких чітко вимальовуються характери героїв, простих трудівників села. Тютюнник ніколи не повчає. Він вірить і любить свого читача, а тому надає йому право самому оцінити героїв.

У багатьох літературних  і публіцистичних творах письменника, листах, щоденниках і нотатках відображений рідний край – Полтавщина, як  духовне джерело, засіб творення національного характеру, народної філософії і буття. Читаємо оповідання «На згарищі», коли в головного героя, зраненого війною сільського вчителя історії, залишилася тільки пам’ять від великої родини: «Федорові Несторовичу пригадалось, як у дитинстві шльопав босими ногами по розбитій чередою степовій дорозі…Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука. Життя здавалося тоді вічно щасливим». Топоніми пов’язані з рідним краєм зустрічаються дуже часто. Новела «Чудасія»: «Прийдеш ото вночі на тік. Зерно проти місяця росою блищить. Стерня пахне…А на небо глянеш – Віз уже низенько, так,здається, зараз і поторохтить Беєвою горою.» Новела «Зав’язь»: «Потім ми ще довго сидимо на лавочці між осокорами, не розплітаючи обіймів  навіть тоді, коли мимо нас на Полтаву мчать ранні базарові машини…». А ще локальні топоніми: Чебрецевий бугор  у повісті «Облога», Вишневий ярок в оповіданні «Дядько Нікітін», Безводний колодязь  в оповіданні «Устим і Оляна», Броварська гора в оповіданні «Кізонька». Річка Псел згадується в оповіданні «Деревій», мале сільце Шепелівка в «Крайнебі»…У повісті «Облога» знову читаємо полтавське : «Десь там Дніпро. Зараз він іще не скрес, то хоч і мосту немає – можна перейти на той берег по льоду. А там уже Полтавщина: Манжелія, Піски, Шишаки, Артилярщина -  в тім краю  я не тільки всі шляхи, а й путівці і стежки знаю».

Багато літературних   героїв Г.Тютюнника оселилися в рідній Шилівці, та ще більш на живописних  берегах Псла, на «лелечому кутку» у селі Мануйлівці, на батьківщині дружини. Тут , у людній оселі своєї особливої тещі Віри Дмитрівни Корецької, «у спокої та душевній рівновазі», йому писалось, як ніде. Тому, часто приїжджав з весни і бувало, затримувався до осені. Обладнав собі «кабінет» в коморі, де прохолодно влітку, чисто вибілено, пахне квітами та свіжою травою з левади… Тому і народились тут, як свідчить вдова письменника, багато творів: «Паливода», «Степова казка», «Лісова сторожка», «Ласочка», «Бушля», «Біла мара», «Холодна м’ята», «Кізонька», «Устим і Оляна», «Бовкун», «На перекаті», «Деревій», «Крайнебо». Тут також було перекладено знамениту «Калину червону» Василя Шукшина, романтичні казки Максима Горького . В багатьох творах письменника, щоденника, записниках, листах намальовані колоритні образи мануйлівців, описані чарівні куточки припсільської природи.

 Описуючи тогочасний образ самого письменника можна сказати, що постать це була яскрава, колоритна. Високий, пишночубий, із чорними очима, «глибокими й розумними», з яких проглядало щось по - шляхетному горде, але й смутне. «Звідки такий  ранній сум і втома прийшли до мене? Я іноді проганяю їх гарячковою веселістю, та це рідко вдається, тільки в самоті – на річці, в лісі, в степу– мені буває добре. Серед хороших людей…»–писав він у щоденнику.

Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.

У 1968р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

У 70-ті роки з'являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975),  «Коріння» (Київ, 1978).

На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

Дебютувавши  слiдом за Е. Гуцалом, В. Шевчуком, Ю. Ідербаком, В.Дроздом,  Григiр швидко став найколоритнішою фiгурою мiж прозаïками-шестидесятниками. Властиво, поєднувала його з ними тільки приналежнiсть до одного лiтературного поколiння. Критикам дуже хотiлося,щоб художник писав про нiбито доброчиннi перетворення на селi, про мудру й далекоглядну полiтику Компартiï. Вiн бiсив ïх тим, що в нього нi на йоту не було вірнопідданості, без якоï радянський письменник тодi просто не уявлявся.

 Це був дуже складний час , відновилися політичні репресії, було арештовано І.Світличного, І.Дзюбу, яких Григір шанував і цінував. Настає доба «єдиної історичної спільноти – радянського народу», посилення  ідеологічної цензури. Редакторські правки часом наче різали письменника по- живому, бо ж кожну деталь, образ так довго виношував у серці. Іноді з сотні сторінок після безжальної правки залишалося 2 -3.

За всієї зовнішньої сили та мужності насправді Григір був незахищеним, аж надто вразливим, щирим, чесним. Найменша несправедливість, чиїсь негідні вчинки, брехня, що вдягалась в шати правди, надовго виводили його із душевної рівноваги й вкидали в депресійний стан  : « Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттями, серцем, а вже потім усвідомлюю, - тобто страждаю двічі з одного приводу. Боже, як важко».

Це буде перша ознака того, що душу Григора розпанахала незагойна тріщина, що він втомився жити. «Я не боюсь смерті, я боюсь безслідно прожитого життя».

Кричали його оповідання гіркою правдою життя, і ніщо не могло його зупинити. Це — «суворий реаліст», «живописець правди», як назвав його О. Гончар. Григір Тютюнник залишався правдивим, безкомпромісним, сміливим.. І тільки смерть зупинила його...

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 7березня 1980р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано митця на Байковому цвинтарі в Києві.

У березні  1989 року творчість передчасно згаслого Григора Тютюнника була відзначена найвищою в Україні нагородою - премією  імені Т. Г. Шевченка.

 

Григiр Тютюнник — блискучий новелiст i повiстяр, творчiсть якого вмiстилася лише у двох томах. За підрахунками бібліографів, Григір Тютюнник написав чотири десятки оповідань і новел, п’ять повістей, кілька нарисів,есе, рецензій, спогади «Коріння», кіносценарій за романом «Вир». Однак цiннiсть його лiтературноï спадщини вимiряється не обсягом, а змiстом i душею письменника. Проблематика його прози глобальна: добро й зло, гуманiзм i моральний вибiр, любов i зрада, вiйна й мир… Загальною темою його добутків є правдиве зображення дiйсностi у всiй ïï складностi, розкриття в образах героïв  особливості украïнського характеру.

Антуан де Сент-Екзюпері колись сказав: «Передчасна смерть рівнозначна пограбуванню, якому не скласти ціни». Можна тільки уявити,що ще написав би такий майстер! Але й те, що він устиг зробити, для кожної української душі, як жива вода.

 

                                          БІБЛІОГРАФІЯ:

          Тютюнник Г.М. Вибрані твори [Текст]  : оповідання, повісті/ Г.М. Тютюнник.– Дніпропетровськ:Січ,2000.–449с. 

          Тютюнник Г.М. Вибрані твори [Текст]  :оповідання, повісті/ Г.М. Тютюнник / Передм. Б.Олійника.– К.:Дніпро,1981.–607с.

          Тютюнник Г. Батьківські пороги [Текст]:оповідання/Григір Тютюнник.– К.:Молодь,1972.– 174с.

          Тютюнник Г. Вогник далеко в степу [Текст] : казка,оповідання, повісті Для молод.шкіл. віку    / Григір Тютюнник.– К.:Веселка,1979.– 185с.:іл.

          Тютюнник Г. Завязь [Текст] : повесть, рассказы / Григір Тютюнник.– К.:Дніпро,1988.– 335с.

          Тютюнник Г. Климко [Текст] : повість /Григір Тютюнник.– К.:Молодь,1995.– 72с.

          Тютюнник Г. Климко [Текст]: казки, оповідання, повісті. Для мол.шкіл.віку     / Григір Тютюнник.– К.: Веселка,1981.– 189с.,1л.портр.

          Тютюнник Г. Коріння [Текст] : оповідання, повість / Григір Тютюнник.– К.: Дніпро,1978.– 72с.

          Тютюнник Г. Ласочка [Текст]  : оповідання    / Григір Тютюнник.– К.: Веселка,1987.– 16с.:іл.

          Тютюнник Григір. Облога [Текст]   : вибрані твори/Григір Тютюнник .–3-тє вид. – К.:Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2005. - 832с.

          Тютюнник Григір. Облога  [Текст]  : вибрані твори/Григір Тютюнник . – К.:Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2004. - 584с.

Тютюнник Г. Однокрил [Текст]    / Григір Тютюнник.– К.: Веселка,1974.– 36с.

          Тютюнник Г. Степова казка [Текст]  : казки та оповідання   / Григір Тютюнник.– К.: Веселка,2008.– 96с.:іл.

          Тютюнник Г. Степова казка [Текст] : повісті, оповідання, казки    / Г.М. Тютюнник.– К.: Веселка,1989.– 302с.:іл.

          Тютюнник Г. Степова казка [Текст] :  казки    / Г.М. Тютюнник.– К.: Веселка,1982.– 32с.

          Тютюнник Г. Три зозулі з поклоном   [Текст]    / Г.М. Тютюнник.– Полтава,2011.– 212с.

          Тютюнник Г. Холодная м’ята [Текст] :  повесть, рассказы    / Г.М. Тютюнник.– М.: Известия,1981.– 380с.

 

                                          ПРО НЬОГО:

          Данько, Ніна. На Тютюнниковому Лелечому кутку[Текст]: новели, нариси, оповідання/Ніна Данько.– Харків: «Майдан», 2016.– 81с.

          Данько, Ніна. Григір Тютюнник і Мануйлівка [Текст]  : есей /Ніна Данько ; передмова В. Калашника .– Кременчук, 2013. – 64с

         Дениско, Т. Приходив, щоб сказати правду [Текст] : [спогади В.Ф.Білоуса про Григора Тютюнника] /Т.Дениско //Зоря Полтавщини. – 1999.–13лют.– С.6

         Корнєва, В. А ялини все гомонять…[Текст]: [про Григора Тютюнника] /Вікторія Корнєва //Зоря Полтавщини.–2010.–23 квіт.–С.4

        Неживий, О. Дорогами життя і творчості [Текст]: [про Тютюнників: Григора , Григорія та їх батька] /Олексій Неживий //Зоря Полтавщини.–2016.–19лип.– С.3

         Неживий, О. Уклін рідній землі полтавській [Текст]  : [про Григора Тютюнника]  /Олексій Неживий //Зоря Полтавщини. – 2015.– 17лист.– С.3

          Неживий, Олексій. Уклін рідній землі полтавській [Текст]  : посібник для вчителів /Олексій Неживий. – Полтава: Полт. літератор,2015.– 96с.

          Шаргородська, А. Мануйлівка – друге рідне село Григора Тютюнника /А.Шаргородська //Козельщинські вісті.– 2012.– 9 лист .– С.4

Категорія: Методичні рекомендації | Додав: bitlya
Переглядів: 90 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Copyright ЛСБ © 2017