З 1999 року 22 січня ми відзначаємо на державному рівні день Соборності України. Важлива подія, внаслідок якої об'єднався розрізнений по двох імперіях український народ, мала свої історичні передумови. Як кажуть — не було б щастя, так нещастя помогло.
Нещастям цим стала Перша світова війна.
Як відомо, західноукраїнські землі на початок ХХ століття входили до складу Австро-Угорської імперії, Наддніпрянська Україна була в складі Російської імперії. На полях Першої світової війни ці українці зустрілися, вони були змушені воювати один проти одного.
Вже тоді прийшло розуміння, що ми один народ і повинні бути в одній державі. Але як зробити це на практиці?
Західні українці створили національне об'єднання, можна сказати, майже законним шляхом.
Жовтень 2018 року., добігає кінця Перша світова війна, в якій Австро-Угорщина зазнала поразки. Імператор Карл І видає указ, яким усім народам, що населяють імперію, надається право автономії. Українці, що населяли Галичину, Буковину та Закарпаття (це теперішні Закарпатська, Чернівецька, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області) теж вирішили скористатися своїм шансом і вийти в самостійне плавання. Уже через 2 дні після указу, 20 жовтня, у Львові була створена Українська народна рада, яка взяла курс на мирне і легальне взяття влади на землях з етнічними українцями.
Поважні статусом і роками політики все-таки мали в своєму характері ті риси українців, які дуже заважають перемагати — це наївність і довірливість. От і тут, вони навіть не могли припустити думки, що цю владу доведеться здобувати. Але довелося.
Бо поляки, які теж прагнули автономії, не могли навіть уявити, що землі Галичини, які багато віків належали Польщі, ще коли та була могутньою державою, раптом будуть уже не їхні, а якихось там українців, до яких поляки завжди ставились зверхньо і називали хлопами.
Конфлікт був неминучим. 1 листопада до Львова вже повинна була прибути польська делегація для перебирання влади на свою користь, які повідомили народну Раду про свій візит заздалегідь з формулюванням типу: «Шо ви там собі намріяли, яка ще українська держава? Це наша земля!»
Що робити українцям? Старші політики все ще вірять у доброго австрійського імператора, який, по ідеї, повинен відповідати за свій указ, у справедливість закону — і вся ця наївність стримує від рішучих дій.
Розв'язати проблему береться 30-річний сотник Дмитро Вітовський. Саме він очолює військовий комітет і наполягає на перевороті.
Старші соратники знову пропонують почекати, та Вітовський рішуче поклав цьому кінець фразою: «Якщо цієї ночі не візьмемо Львів, завтра він дістанеться полякам».
Отже, невелика група старшин (не більше 60 чоловік) разом з рядовими стрільцями близько 2000 здійснили мирний переворот, захопивши усі стратегічні пункти Львова, за винятком залізниці. Як показали подальші події— це було великою помилкою.
Уявіть собі, як, прокинувшись вранці 1листопада, мешканці Львова, хто з радістю, а хто з обуренням, побачили над головними адміністративними будівлями синьо-жовті прапори. А через 2 тижні у Львові було проголошено утворення Західно-Української Народної Республіки.
Так уперше за 500 років жителі Західної України заявили про своє бажання жити у власній державі.
На той час у східній частині, так званій Надднпрянській Україні, вже існувала Українська Народна Республіка, куди входили землі, де проживало українське населення — це 9 колишніх губерній Російської імперії.Створення республіки відбувалось нелегким шляхом, бо на автономію у складі Росії нові очільники країни на чолі з Леніним, що прийшли до влади в результаті революціі 1917 року, не погодилися, хоча ІІІ Універсал Центральної Ради це пропонував.
Отож, як тільки українці сходу та заходу створили свої держави, вони одразу почали переговори про об'єднання. Слід пам'ятати, що жодного дня ці маленькі держави не прожили спокійно: воєнні дії проти Західно-Української Республіки вже через 2 тижні після проголошення розпочали поляки, на Київ наступали більшовицькі війська.
Але і в цих умовах вже 1 грудня 1918 року членами Ради державних секретарів ЗУНР Л. Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено "Передвступний договір" з Директорією УНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу.
Саме на станції Фастів на шляху до Києва в грудні 1918 р. зупинився потяг, де політичні діячі підписали попередній текст Договору про об'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР)
Передвступний договір,
заключений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові
між Українською Народньою Республікою й
Західно-Українською Народньою Республікою
про маючу наступити злуку обох українських
держав в одну державну одиницю
1. Західно-Українська Народня Республіка заявляє цим
непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу
з Українською Народньою Республікою - значить заявляє свій намір
перестати істнувати як окрема держава, а натомісць увійти з усією
територією й населенням, як складова частина державної цілости, в
Українську Народню Республіку.
2. Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій
непохітний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з
Західно-Українського Народньою Республікою - значить заявляє свій
намір прийняти всю територію й населення Західно-Української
Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в
Українську Народню Республіку.
3. Правительства обох Республік уважають зв'язаними повищими
заявами, то значить: уважають себе посполу зобов'язаними цю
державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так,
щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну
неподільну державну одиницю.
4. Західно-Українська Народня Республіка з огляду на
витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями
та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй
території й її населення, як будучій частині неподільної
Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію,
которої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в
одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацію її
рішень компетентними законодатними й правительственними
державними органами обох Республік, Тоді також установлені будуть
детальні условини злуки обох держав.
5. Договір цей, списаний у двох примірниках, як двох окремих
оригіналах, призначених по одному для правительств кожної з обох
держав, може бути опублікований за згодою обох правительств, т.є.
Директорії Української Народньої Республіки й Ради Державних
Секретарів Західно-Української Народньої Республіки.
Директорія Української Народньої Республіки: В. Винниченко
П. Андрієвський
Ф. Швець
Отаман Укр[аїнських] Респ[убліканських] військ С. Петлюра
Повновласники Ради Державних Секретарів
Західно-Української Народньої Республіки:
д-р Льонгін Цегельський
д-р Дмитро Левицький
До речі,зараз у Фастові функціонує музей-вагон, реконструйований під той, де було підписано історичний документ.
(Фото)
Потім кожна з держав окремо ратифікувала цей договір, і 22 січня 1919 р., в першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України, у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель. Рівно о 12 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки.
Давайте подивимось відео цієї урочистої події. Тут використано документальні кадри.
(Перегляд фрагменту відео)
Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті «Соборна Україна»,
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (нині у складі Білорусі). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (нині у складі Румунії.
(Фото карти)
На жаль, об'єднана держава проіснувала менше року. Зовнішнім ворогам навіть не було потреби сильно старатися — нове утворення розвалили українці власними руками, проявивши тут ще дві негативні ментальні риси — недалекоглядність та прагнення перехитрити один одного.
21 квітня 1920 року міністр закордонних справ Директорії, голова дипломатичної місії УНР у Польщі А. Лівицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали таємну Варшавську угоду, її головні умови такі:
1. Польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах на північ, схід і південь, які будуть визначені домовленостями із сусідніми державами. Одночасно Польща визнавала Директорію суверенної Української Народної Республіки на чолі з Головним отаманом Петлюрою як верховну владу в УНР.
2. Але за це кордони УНР встановлювалися таким чином, що Польща в обмін за визнання незалежності України діставала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся, тобто ті землі, де була створена ЗУНР.
24 квітня представники УНР та Польщі підписали воєнну конвенцію (причому з українського боку генерал і підполковник, а з польського майор і капітан), за якою бойові дії обох сторін могли вестися тільки під польським командуванням. Економічне життя України переходило під контроль Польщі. Валюта мала бути спільною. Польському управлінню підпорядковувалися залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо.
Отже, згідно з Варшавським договором армія УНР мала наступати на Україну разом з польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 p.). Тепер же нібито згоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР.
Варшавський договір викликав величезне незадоволення. До того ж незадоволені були всі: галичани й наддніпрянці, військові й цивільні, члени партій і позапартійні. Галичани вважали його зрадницьким, бо він фактично віддавав Галичину на поталу полякам.
Переговори Петлюри з поляками керівники ЗУНР сприйняли як зраду. Вони в односторонньому порядку денонсували цей договір.
Не зважаючи на те, що Соборна Україна припинила своє існування, Акт Злуки залишився тією знаменною подією, що мала велике історичне значення. Він дав змогу довести перед усім світом про неподільність українських земель, єдність і солідарність українського народу, став прологом, дороговказом для сучасної соборної суверенної України.
У радянські часи навіть згадка про цю подію прирівнювалася до антирадянської агітації і переслідувалася законом. Але окремі сміливці знаходились. В 1978 році дисидент і правозахиснк Олекса Гірник з Івано-Франківської області здійсний безпрецендентий вчинок: в ніч на 21 січня 1978 року, в переддень Дня Соборності, Олекса піднявся на Чернечу гору в Каневі, де знаходиться могила Тараса Шевченка.З собою мав дві каністри з бензином і запальничку.
Був мороз – 15 градусів, багато снігу. Охорона музею Тараса Шевченка сховалася в теплі, та й Олекса розрахував свої дії так, щоб йому ніхто не заважав – тому вибрав нічний час.
Чотири рази обійшов (залишилися сліди в снігу) навколо могили Тараса Шевченка. Спустився до схилу гори, звідкіля видно Дніпро. Розкидав близько тисячі заздалегідь виготовлених власноруч листівок, в яких нагадував про забуту подію та закликав боротись з русифікацією України.
Підійшов до самого краю гори. Облив себе бензином. Натиснув на гачок запальнички – все тіло спалахнуло факелом. Зранку тіло знайшли. Повідомили міліцію.
Кадебісти збирали листівки по всьому схилу. Зібрали 987 листівок. Олекса Гірник мусив писати всі листівки вручну, бо друкарські машинки всі були на обліку в КДБ.
Про самоспалення Гірника мало хто тоді дізнався. Про це говорило лише Радіо Свобода, а широко відомим цей вчинок став лише після 1991-го.
Tіло загиблого оглядав Михайло Іщенко – канівський лікар, який потім все життя присвятив вивченню життєвого шляху героя і який зібрав багато фактів і матеріалів про Олексу і згодом їх оприлюднив, випустивши книгу «Спалився за Україну».
У 2007 році Президент Ющенко видав Указ про присвоєння Гірнику звання Героя України.
Відновлення соборної держави Україна відбулося 24 серпня 1991 року. За рік до цього, в 1990 році, 21 січня, відбулася акція — символічний живий ланцюг єднання між Сходом і Заходом.
Це була одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій. До трьох мільйонів українців 21 січня 1990 р. узялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Звичайно, не на всіх ділянках він був безперервним.
Основне русло ланцюга починалося у Стрию, де сходилися два відроги: один, невеликий, — із закарпатського напрямку, а інший тягнувся від Івано-Франківська. Зі Стрия жива шеренга прямувала до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площі в Києві.
До виходу України зі складу СРСР залишалося півтора року — попри те учасники ланцюга масово приносили з собою синьо-жовті прапори. Ця подія вразила тодішній апарат Компартії України, які мусили рахуватися із такою волею народу і не перешкоджали заходу. Це був перший крок України до Незалежності.
Подивимося коротенький фрагмент відео, знятого з машини, про цю акцію.
(Перегляд відео)
Так вперше з дня проголошення Акта Злуки 1919 року між Українською Народною Республікою та Західно-Українською Народною Республікою у сучасній історії України було відзначено День Соборності, який згодом став державним святом.
Ланцюг свою місію виконав у тому, що Україна таки стала незалежною державою, натомість як втілюються ці ідеї вже в незалежній державі – це вже інше питання. Для цього потрібен час. Бо коли народ живе три з половиною століття під чиїмось диктатом, погодьтеся, це приглушує національну свідомість і національний розвиток
З 1990 року і до сьогоднішнього дня символічні «живі ланцюги» проводяться 22 січня на найбільшому київському мосту — мосту Патона, який з'єднує 2 береги Дніпра.. Колони учасників вирушатюь один одному назустріч з обох сторін Дніпра по північному тротуару мосту. Рухаючись назустріч одна одній, учасники акції співають українські патріотичні пісні. Після об’єднання обох берегів Дніпра вони спільно виконують гімн України, Проходять такі акції і в інших містах.
(Фото)
Сьогодні, після 26 років Незалежності, проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною. Особливо вона загострилась з початком воєнного протистояння на сході України. Нас знову намагаються штучно розділити на «східняків» та «західників». Але як показують сторінки історії, які ми щойно перегорнули, жодна сила не в змозі розколоти українців на ворогуючі табори.
| 
