Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 36
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Козельщинська центральна районна бібліотека носить ім'я видатного письменника, класика української літератури ОлесяТерентійовича Гончара.

Південна Полтавщина стала колискою  письменника.  Народився він 3 квітня 1918 року на Дніпропетровщині, але ще немовлям опинився в невеликій слободі Сухій Кобеляцького району на Полтавщині.  Мати померла рано, зовсім молодою (1920 року), і хлопця виховували її батьки. Любов і ласку виявила до свого внука бабуся Єфросинія Євтихіївна. «...Без неї,— писав Гончар,— певно, я не став би письменником. В її лагідній людинолюбній натурі, в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу: працьовитість, правдивість, безмежна доброта, обдарованість.

 

Майбутній письменник з батьками

Вчився Олександр спочатку в рідній слободі, потім у селі Хорішках, а семирічку закінчив у Бреусівці Козельщинського району.

З глибокою шанобою згадує О.Гончар вчителя мови і літератури, який зумів своїм учням "прищепити палку любов до рідного слова, красного письменства", а йому дав "чисто українське ім'я - Олесь".

Закінчивши семирічну школу в с. Бреусівці Козельщинського району, п'ятнадцятирічним юнаком О.Гончар іде працювати до редакції районної газети. За свідченням поета О.Юренка, який тоді там секретарював, майбутній письменник "одразу ж включився в роботу весело так, усміхнено".

Цей чудовий період свого життя він майстерно описав у повісті «Далекі вогнища».

Відтак було навчання в Харківському технікумі журналістики. На відмінно закінчивши його, О.Гончар працює в Харківській молодіжній газеті "Ленінська зміна". Невдовзі, успішно склавши (екстерном) екзамени до Харківського університету, він стає студентом філфаку. Вчився і працював до самозабуття. У листі до друга писав: "Учусь, як віл. Латинь, французька, церковнослов'янські пам'ятки"... І цілком слушно зауважує О.Юренко: "Так з великої праці виростав і великий талант...".

У передвоєнні роки О.Гончар публікує перші художні Твори на сторінках обласної і республіканської преси. Пізніше, з висоти досвіду й майстерності, письменник відзначить, як твори, що були чогось варті, - повість про весну 1933 року "Стокозове поле", надруковану в журналі "Молодий більшовик", курсову лінгвістичну роботу про твори М.Коцюбинського, працю-дослідження про поему І.Франка "Мойсей"

. В чернетках визрівав роман про Григорія Сковороду... Війна застала його за підготовкою до чергового іспиту. Достеменно, як у "Людині і зброї". Не зважаючи на відстрочку, Олесь Гончар разом із товаришами по навчанню йде добровольцем на фронт, був двічі поранений. Писав поезії (видані 1985р. окремою книгою «Фронтові поезії»). Нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».

 

 

У 1945 р. О. Гончар демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський університет у 1946р., працював асистентом кафедри української літератури цього університету. Згодом переїхав до Києва, вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, почав професійну літературну діяльність, в журналі «Україна» надрукував романтичне оповідання «Модри Камень».

Протягом 1946—1947 pp. О. Гончар написав романи «Альпи», «Голубий Дунай», «Злата Прага», які склали трилогію «Прапороносці».

      У 1947—1959 pp. вийшли його повість «Земля гуде», збірки оповідань «Новели», «Весна за Моравою», «Південь», «Чари-комиші», «Маша з Верховини» та ін., повісті «Микита Братусь»,  «Щоб світився вогник», романи-дилогія «Таврія», «Перекоп», книги нарисів «Зустрічі з друзями» (1950, про Чехословаччину), «Китай зблизька» (1951).

            За роман «Людина і зброя» (1960 р.) отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1962 року.

      У1961 р. вийшла книга нарисів «Японські етюди», у 1963 р. — роман у новелах «Тронка» .

  У 1968 р. був опублікований роман «Собор», який зазнав нещадної критики тодішньої радянської компартійної системи.

      Протягом 1970—1976 pp. письменник створив твори: роман «Циклон», збірник статей «Про наше письменство», повість «Бригантина», роман «Берег любові».

Роман Гончара «Твоя зоря» (1980р.) отримав Державну премію 1982р., вийшов збірник статей «Письменницькі роздуми» (1980). У 1986 р. опубліковані повість «Далекі вогнища», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі», повість «Спогад про океан».

 У 1991 р. опубліковано збірник статей «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження». У 1992 р. Олесю Гончару присвоєно почесний ступінь доктора Альбертського університету (Канада). У 1993 р. Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав Олеся Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992— 1993 років».

Помер письменник 14 липня 1995р., похований у Києві на Байковому кладовищі.

У квітні 2013 року на приміщенні нашої бібліотеки була встановлена меморіальна дошка на честь письменника.

 

 

Хата – музей Олеся Гончара в с. Суха Кобеляцького району на Полтавщині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
           
           
           
           
           


Copyright ЛСБ © 2024