Михайло Васильович Остроградський

Кілька визначних постатей народила Козельщинськаземля. Але, мабуть, найпочесніше місце серед них належить видатному українському математику – Михайлу Васильовичу Остроградському, який завдяки гостроті та сміливості свого розуму, глибині аналітичних здібностей та широкій математичній освіті зумів оволодіти вищими ступенями сучасного йому природознавства і, зокрема, математики та механіки. Завдяки цьому він у своїх наукових працях одержав результати першорядного значення і зайняв почесне місце серед найвидатніших математиків свого часу.

Родина Остроградських походить із козацької старшини. Народився Михайло Васильович 24 (12) вересня 1801 р. у селі Пашенна Кобеляцького повіту Полтавської губернії, зхараз це село Козельщингськогорайону. Батько – Василь Іванович – був поміщиком середнього достатку (мав 270 душ кріпосних), дослужився до чину колезького асесора і в 1809 р. пішов у відставку. Мати – Ірина Андріївна Устимович, з родини чиновника, була лагідною та дбайливою господинею. Михайло був четвертою дитиною, мав старшого брата Йосипа та сестер Олену й Марію. У 1809 р. народився брат Андрій. У досить патріархальній сім’ї Остроградських зберігалися звичаї батьків і розмови велись українською мовою. Михайло юність свою проводив у спілкуванні з сільськими ровесниками, жваво сприймаючи ті ж казки та повір’я, що і вони, і надалі на все життя зберіг у собі приязнь та любов до своєї домівки, до рідного краю.

За свідченням біографа, жвавий Мишко ще в ранньому дитинстві виявляв рідкісну спостережливість і природну схильність до виміру якоїсь речі та іграшки. Хлопчику ішов уже 9 рік і треба було готуватися до служби, військової чи цивільної, а першим кроком у цьому напрямку був початок навчання. З цією метою у 1809 р. батько відвіз сина до Полтави.

Полтава того часу була невеликим провінційним, але знаменитим в історичному плані містом, на околицях якого відбулась відома битва із шведами. У 1802 р. була заснована Полтавська губернія і відтоді місто стало досить інтенсивно розбудовуватись. У лютому 1808 р. тут була відкрита гімназія й одночасно будинок “для виховання бідних дворян”, своєрідна школа-інтернат. Виховною роботою тут займались помічники директора, названі наглядачами. Серед них у роки навчання Миколи Остроградського був відомий український письменник І.П. Котляревський, майор у відставці. Він щиро піклувався покращенням побуту своїх вихованців та влаштовував для них додаткові заняття з військової справи, креслення, танців. Тут Мишко жив та навчався один рік.

До гімназії Михайло вступив у 1810 р. і разом із своїм старшим братом Йосипом поселився на приватній квартирі у чиновника О.І. Ротмістрова. Перебуваючи в гімназії, М.Остроградський не відзначався особливою старанністю, хоч був помічений як жвавий та здібний хлопчик. У перші роки навчання Михайло мав дещо кращі оцінки, а далі вони значно погіршились, особливо з мов та латині, які він “не вчив”. У зв’язку з цим батько забрав Михайла з 3-го класу гімназії (всього було 4) і на початку 1816 р. повіз сина до Петербурга, маючи на увазі влаштувати його до одного із гвардійських полків, про що раніше мріяв Михайло. Але з півшляху вони повернулись додому, оскільки батько засумнівався в доцільності свого наміру.

Далі за порадою дядька по матері – П.А. Устимовича, що займав високі пости, було вирішено направити Михайла до Харкова для вступу до університету, оскільки університетський диплом відкривав шлях до високих чинів по службовій кар’єрі.

Михайло Остроградський приїхав до Харкова навесні 1816 року. Для підготовки до вступу в Імператорський Харківський університет батько поселив його на квартирі М. К. Робуша – університетського викладача.

 Михайло Остроградський почав відвідувати лекції викладачів фізико-математичного відділення Харківського університету як вільний слухач, а з 27 серпня 1817 року у неповних 16 років став своєкоштним студентом фізико-математичного відділення Харківського університету.

 Найбільший вплив на формування наукового світогляду М. В. Остроградського справили передові вчені, відомі математики професори А. Ф. Павловський та Т. Ф. Осиповський. Син М. В. Остроградського В. М. Остроградський у своїх спогадах пише, що батько завжди з великою повагою згадував свого вчителя в Харківському університеті професора математики Т. Ф. Осиповського. Особливо ж зблизився студент М. В. Остроградський з молодим викладачем математики А. Ф. Павловським, у якого кілька місяців 1818 року жив на квартирі. Їхнє близьке спілкування остаточно визначило подальшу долю Остроградського, його бажання зайнятися математикою. Коли М. В. Остроградський жив у Парижі, А. Ф. Павловський слідкував за його навчанням і завжди радів з його успіхів. За свідченням документів, студент Михайло Остроградський мав дуже добрі успіхи в навчанні не лише з математичних, а й з інших наук. Втім, він не міг примусити себе відвідувати лекції професора філософії А. І. Дудровича, начинені релігійно-містичними догмами. І це завдало потім йому великих неприємностей.

М. В. Остроградський так захопився заняттями, що у 1817 році, коли йому ледь виповнилося 17 років, склав іспити за трирічний курс університету і незабаром одержав атестат. Певною мірою цьому сприяла відсутність чіткої організації навчального процесу в університеті.

 Мрії про військову кар’єру все ж не полишали юнака. Після університету він планував поступити на військову службу. Однак, проживши рік на селі у батька, вирішив повернутися до Харківського університету для удосконалення з прикладної математики та одержання ступеня кандидата.

Харківський університет часів навчання в ньому М, Остроградського

В цей час у країні посилюються переслідування прогресивних діячів, зокрема науковців. Активізується реакційне чиновництво і в Харківському університеті. Тому наміри Остроградського наштовхуються тут на опір. Йому закидають нехтування лекціями з філософії та богослов'я. І хоча в 1820 р. він добре склав усі необхідні екзамени і був відзначений серед найкращих, видачу йому кандидатського диплома затягували, пропонуючи складати все нові й нові іспити. Обурений таким ставленням до себе, юнак повертає до ректорату одержаний раніше атестат і просить викреслити назавжди його ім'я зі списків студентів...

Сталося це у 1822 р. Ця прикра історія анітрохи не пригасила в ньому любов до науки. Остроградський приймає сміливе рішення — їхати до Парижа, який був у той час центром наукових досліджень з тих проблем, що найбільше цікавили молодого математика. І жодні перешкоди: вагання батьків, осуд рідних, певні матеріальні труднощі, навіть пограбування в дорозі (через яке довелося повертатися додому і знову вирушати в путь) — вже не змогли зупинити рішучого юнака.

 Остроградський прожив у Парижі шість років (1822—1828). Там у цей час працювали такі титани науки, як П. С. Лаплас, С. Д. Пуассон, О. Л. Коші, Ж. Б. Фур'є. М. В. Остроградський, навчаючись у них, невдовзі і сам спромігся заявити про себе на повний голос. Талант і завзятість молодого вченого привернули увагу корифеїв. У 1825 р. Коші у своїх мемуарах згадує про оригінальні дослідження молодого вченого з Росії, «обдарованого великою проникливістю та дуже вправного в аналізі нескінченно малих». Лаплас по-батьківськи називає його своїм сином і перед смертю дарує юнакові одну із своїх ще не надрукованих на той час праць.

У 1826 р. Остроградський подає до Паризької Академії наук своє дослідження з поширення хвиль на поверхні рідини. Цими проблемами займалися і П. С. Лаплас, Ж. Д. Лагранж, С. Д. Пуассон, О. Л. Коші. Та Остроградський знайшов принципово новий підхід. Успіх молодого вченого став його значним внеском в гідродинаміку. Існує версія, нібито Остроградський виконав це дослідження, перебуваючи у борговій в'язниці (куди він потрапив через матеріальні нестатки — був неспроможний сплатити за житло). Там, спостерігаючи за хвилями Сени, він начебто і написав працю «Теорія хвиль у посудині циліндричної форми». Розповідали, що сам Коші сплатив борг свого молодого колеги і знайшов йому роботу у Коледжі Генріха ІV.

Паризька академія наук

У 1828 р. М. Остроградський повертається до Петербурга уже відомим вченим. Він подає Академії наук три праці, в одній з яких наводить оригінальне виведення центрального в теорії потенціалу рівняння Пуассона. В іншій (з теорії теплоти) вчений вперше формулює метод розв'язання задач математичної фізики (так званий метод Фур'є, який сам Фур'є застосовував лише в окремих випадках), доводить відому формулу, що пов'язує об'ємний інтеграл з інтегралом по поверхні (тепер вона носить назву «формула Остроградського—Гауса»), висуває ряд важливих проблем математичного аналізу, які стали об'єктом досліджень багатьох видатних математиків на ціле століття.

До Остроградського приходять слава і визнання. У 1831 р. його обирають академіком Петербурзької Академії наук, згодом він стає членом-кореспондентом Паризької Академії наук, дійсним членом ряду інших академій: Римської, Туринської, Американської, почесним членом Київського та Московського університетів та багатьох наукових товариств.

 За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав близько 50 наукових творів, присвячених найрізноманітнішим розділам математики і механіки: диференціальному й інтегральному численню, вищій алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, аналітичній механіці, математичній фізиці, балістиці тощо.

Помер видатний вчений 20 грудня1861року  (01.01.1862) раптово в Полтаві, їдучи до Харкова на лікування. Поховано в рідному селі.

                                              Могила Остроградського в Пашенній