Сценарій літературно-музичної композиції
"Я долю вибрала собі сама"
Любі друзі! Сьогодні ми відчинимо двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатного українського Митця Ліни Василівни Костенко. На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як « нерозгадане чудо», «голос народу». Якими мають бути слова, що могли б схарактеризувати цей феномен української культури адекватно його значенню і силі! Маючи воістину Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства.
Вслухаймось в Слово Поета, серцем доторкнімося до його чар, вдумайтесь у його глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць, життєвих, і поетичних.
Отже, запрошуємо вас у поетичний світ Ліни Василівни Костенко.
(Звучить «Легенда» композитора А. Венявського)
Ведуча 1:. Ліна Василівна Костенко, Поет, філософ, безстрашний й напружено мислячий митець, кришталево чесний перед своїм народом і власною совістю. ЇЇ геній, незважаючи на всі катаклізми й катастрофи, гоніння й замовчування, був і залишається могутнім незламаним деревом, олімпом сучасної поетичної думки.
Ведуча 2: Далекі від видавничого процесу люди навіть і уявити собі не можуть, крізь які «лінзи» в 60 – 70-і роки розглядалося кожне слово, як немилосердно перетрушувалися рукописи й викидалося з них усе, що мало бодай натяк на незгоду з офіційною ідеологією. Ліну Костенко звинувачували в найтяжчих гріхах, говорили про ідейну хибність її творчості. Вона надовго замовкла, але не покаялася, а продовжувала писати, тільки вже в шухляду.
(Вірш «Доля»)
Ведуча1: Ліна Костенко не любить галасу, вона скромна і нечестолюбна, рідко спілкується з репортерами. Ми майже не бачимо її на телеекрані. Тому пропонуємо фрагмент виступу у Харкові на презентації її першого прозового твору «Записки сумасшедшего».
(Перегляд)
Ведуча 2: Поетеса свого часу стала легендою. Це тоді, коли кострубатий молоток репресії у грубих каплатих руках розбив на уламки цілісінький і чистий кристал української культур 60-х. Власне, відповісти поставлене вам запитання – це відповісти: чому Ліну Костенко не друкували шістнадцять років. Адже її поезія уже з перших віршів була бунтом. Бунтом особистості, повстанням духу.
Послухаймо спогади її доньки, теж відомої поетеси,Оксани Пахльовської:
«Усі ці роки мама мені здавалась хранителькою згасаючого вогню, самотньою на березі найчорнішого з морів. «Я умирала серед вас, отут під небом України». Це не тільки про Марусю Чурай. Це мама і пр. себе. Вона писала історію. Історію свого народу. Історію його трагедій і прозрінь. І в Україні прокидалась пам’ять, вбивана десятиліттями. Вбивана століттями. Мама торкнула той шар історії, який залягає в генах.
Ще одна причина такої популярності маминої поезії – естетична розімкненість цієї поезії на весь діапазон людського буття»
Кореспондент. У книжці Михайла Слабошпицького Ліна Костенко постає мужньою і вольовою людиною. А яку її рису Ви б назвали головною – як жінки, матері?
Оксана Пахльовська . Короткі і сумні спогади… Шістдесяті. Я у Ржищеві в дідуся. Ходжу навколо грядочки полуниць «Вікторія», заклавши руки за спину і граю в тюрму. Ось я у в’язниці, ось до мене підходять «вони», але я їм нічого не скажу. А мама у Львові – на судах. Кидає квіти політв’язням , їй крутять руки, вона б’є кулаками по «воронках»… я жду її.
Сімдесяті… В цей час на руках у мами – маленьке дитя, мій молодший братик Василько, який зіпнеться на ніжки і почне ходити й говорити в роки маминого літературного небуття. Це мужність мами як жінки – народити дитину в розгул чуми. Це правічний інстинкт, віра в перемогу життя і його непереможність.
1980: після всіх кіл видавничого пекла вихід «Неповторності» все одно під загрозою. Останній спосіб: мама оголошує голодовку – це вже друга. Перша була після вирубаних строф із першої після шістнадцяти років мовчання публікації в «Літературній Україні» влітку 1976 року. Наш тато каже: «Ліно, у тебе ж діти!» Мама відповідає: «Діти мені простять».
З цього приводу я хочу прочитати одну з маминих поезій, в якій вона говорить сама за себе.
Я в людей не проситиму сили,
я нічого в житті не просила,
як не просять гранітні схили,
щоб у спеку дощі їх зросили.
Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово, почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук не студених.
Ведуча 1: У нас добре навчилися не помічати особливо яскравих зірок, робити вигляд, що їх не існує. Ще замолоду душа Ліни Костенко задихалася в атмосфері духовної блокади, тотального наступу на паростки національного відродження, засилля кар’єристів і підлабузників. Її поезія була криком протесту.
(Вірш «Блюстителі, халтура – ваше хобі…»
Ведучий. Політичні наглядачі за літературою дуже боялися, щоб слово Ліни Костенко не набуло всенародного поширення і не збурило людей. Вони боялися недаремно. Це слово мало на всіх вплив набагато більший, аніж усі агітаційні засоби функціонерів від культури.
Згадує літературний критик В’ячеслав Брюховецький. У студентські роки однокурсник однокурсникові передавали переписані від руки поезії забороненого тоді автора – Ліни Костенко. Ми б багато чого не досягнули і не відстояли у своїй душі, у своєму світорозумінні, якби не знали, наперекір усьому, про існування десь там Ліни Костенко. За це я низько схиляюсь перед поетесою від імені свого і майбутнього поколінь, остаточне духовне й громадянське становлення яких припало на безлико-сірі 70- ті роки.
(Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать»)
Ведуча2 : Що ж так хвилювало в той час Ліну Костенко? Які пекельні муки терзали й мучили її вразливу поетичну душу?
(Скрипка виконує «Кантабіле» композитора Паганіні. )
(Вірш «Ти знов прийшла,моя печальна музо…»)
Ведуча1 ;. Але Божа справедливість все-таки є. 1977 року після довгих вагань і консультацій на вищому рівні цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки». Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридлих фанфар і барабанів читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр.
(Вірш «Вечірнє сонце, дякую за день»)
Ведуча 2: На початку 80-х років з-під пера поетеси народжується історичний роман у віршах «Маруся Чурай», названий українською енциклопедією середини 17 ст. Шлях його до читача теж був досить тривалим. Які крамоли тільки не приписували цьому творові і в чому тільки не звинувачували авторку! У буржуазному підході до висвітлення подій минулого, націоналізмі, вихвалянні козаччини тощо.
Ведуча1: 1987 року в житті Ліни Василівни відбулася знаменна подія – їй присуджена Державна премія імені Т.Г.Шевченка за історичний роман «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність». Це була вистраждана і заслужена нагорода. Слово Ліни Костенко завжди було на сторожі правди. «Література, – писала поетеса, – це не змагання, а боротьба. Боротьба не амбіцій, не стрибки в висоту, не біг наввипередки. Це одвічна боротьба добра і зла, справедливості і несправедливості, людського і нелюдського. Хто знає, якби не така нелегка доля, чи змогла б я підняти свою поезію до таких висот.
Ведуча 2: Крім історико-романтичного роману «Маруся Чурай», є в поетеси й інші твори, в яких чути голос віків. Прикметно, що з історії Ліна Костенко вибирала найтрагічніші її сторінки: суд над легендарною Марусею Чурай, спалення Жанни д’Арк, осліплення князя Василька, помста княгині Ольги древлянам, розп’яття Ісуса Христа, смерть Предтечі…
Ведуча 1: Що б не писала поетеса, на першому місці завжди були проблеми морального вибору, а те, що вона розв’язувала їх на матеріалі подій тисячолітньої давності, лише надавало особливої значущості: якщо люди здавна мучилися ними, то їх неодмінно треба вирішувати.
Ведуча 2: Збірка «Інкрустації» – це розсип перлин мудрості. Вони ніби показують усім нам істинні шляхи добра, мобілізують волю, додають сили протистояти злу, активно формують високі моральні переконання. За цю збірку Ліні Костенко присуджена одна з найпрестижніших премій – премія Ф.Петрарки, титана італійського Відродження. У дипломі, зокрема, зазначається: «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко». Не українській, а світовій, бо справжня поезія, звісно ж, належить світові. Це є свідченням того, що Україна входить до духовного й інтелектуального європейського і світового братства.
Вірш «Те, що принижує, – пронизує»
Ведуча 1: Ліна Костенко самобутня, самостійна у всьому. Вона віддає перевагу дорогам невторованим, темам – нерозробленим. Переспіві у неї немає. Кожне явище вона сприймає й описує по-своєму. Духовна предтеча шістдесятників, поетеса відкрила для них основні ідейні й стилістичні обрії, стала законодавицею літературної моди, ревно дотримуючись національних традицій, духовним донором для всієї української культури, візитною карткою поетичної України. Вона була і є найпопулярнішим поетом серед читачів усіх вікових категорій, найчеснішим, найбезстрашнішим, з нині живущих, митцем слова, який ніколи не зважав на кон’юктуру. Тому з повним моральним правом Ліна Костенко говорить своїм читачам жорстку правду про них самих і про те, в якому суспільстві вони живуть. Це діє отвережуюче.
У 1993 р. в « Літературній Україні» були надруковані сатиричні віршовані мініатюри під загальною назвою « Коротко – як діагноз». Вони про нас.
Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.
Ми нищим ліс. Ми з матір’ ю на «ти».
Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм
У колективних нетрях самоти
Ведучий. Золоту сторінку творчості Ліни Василівни становить її духовний діалог з матінкою природою. Це особливо ніжна струна її поетичної ліри, напоєної любов’ю до всього, що живе під небом рідної України.
(Вірш «Мене ізмалку люблять всі дерева»)
Ведуча. Симфонія кохання у творчій палітрі поетеси – ніби «золоте пташеня» поетичного саду. Ці перлини інтимної лірики дають щасливу нагоду делікатно доторкнутися до найяскравішого в душі автора. Читаючи її вірші про кохання, ми ніби поринаємо в дивовижний світ високих почуттів – святих і чистих, високошляхетних і одухотворених не лише поетичним генієм Ліни Костенко, а її високістю і духу та мудрістю. Вона сама встановляє найвищу планку почуттів, які можуть здолати лише Антеї духу, освячені небесами люди.
(Скрипка виконує «Андантино» композитора Хачатуряна)
(Вірш «Спини мене отямся і отям»)
Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене й розцвічене всіма барвами веселки. Воно збагачує читача інтелектуально, звеличує душу і серце благородними шляхетними почуттями, чарує несказанною красою слова. Говорити про її поезію – означає говорити про святість душі людини, її гідність, про ідеали добра, істини й краси, про нездоланність правди і необхідність боротьби за неї.
Саме Ліна Костенко є тим, хто наважився вголос сказати про ницість української державної політики, що з 1991 року була побудована на пострадянських псевдоцінностях; саме Ліна Костенко є апологетом нового європейського мислення. Тільки от гімнів вона не писала і писати не буде. Бо просто не вміє, не може. Вірші вибирають її для своєї еманації, а не вона їх, бо її Слово, її вірші — це голос серця, тобто Голос Правди і Слово Честі.
Вірш «О, не взискуй гіркого меду слави!»
| 
