Вечір-реквієм до Дня Перемоги "Сонце без миру не світить"
Ведуча 2:
Щороку у травні ми відзначаємо День Перемоги.
Все менше залишається учасників війни в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм не хочеться про них згадувати.
Неможливо позбутися навязливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади.
Ведуча 1:
Що ж залишиться після них? А залишиться ПАМ’ЯТЬ, світла пам’ять про незабутніх героїв. Пам’ять людська повинна жити і лишати прийдешнім поколінням ці сторінки історії.
.Ведуча 2:
Пам’ятаймо, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся й хто поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,
Й квітами устелим їх тернистий шлях.
(Звучить пісня «Я онука солдата».)
Ведуча 1:
22 червня 1941 року… Догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі. він пив теплу росу із трав і замріяно слухав мелодію шкільного вальсу...
Так, двадцять друге червня 1941 року - це перший день Великої Вітчизняної війни. Саме з нього бере вона свій відлік довжиною у одну тисячу чотириста вісімнадцять кривавих днів і ночей...
Ведуча 2:
Сонце палило нестерпно,
Гнулось в саду гілля:
Падали яблука в серпень,
Глухо стогнала земля,
Рвали снаряди їй груди,
Всюди гриміла війна,
падали скошені люди,
Їх не щадила вона,
Ведуча 1:
Бій розгортався лютий,
Кулі, неначе град,
Тихо, вітри і люди,
Впав у траву солдат.
А мати стоїть на колінах
І пальці торкають граніт,
А поруч уся Україна
В скорботі із нею стоїть...
Ведуча 2:
Страшні сліди залишила ця війна у всьому світі... Лише на території України в руїни та згарища німці перетворили сто чотирнадцять міст і двадцять вісім тисяч сіл...
Чотири роки... Тридцять чотири тисячі годин... дві тисячі шістсот кілометрів від Москви до Берліна...
Ведуча 1:
Мало?
Дійсно, якщо літаком - то всього - на всього три години польоту, а перебіжками, по пластунськи - аж чотири роки... Довгих тяжких чотири роки...Мільйони загиблих. А скільки ненароджених дітей? А скільки залишилося вдов і сиріт?
Ведуча 2:
Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах , хто загинув на фронтах Великої Вітчизняної, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо. Згадаємо всіх полеглих і живих, хто кожну літеру у слові «Перемога» освячував і ранами, і втратами, життям своїм чи побратимів...
Ведуча 1:
Кривавим сном одкорчилась війна,
Літа зарубцювали давні рани,
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.
В атаки йшли не ради нагород,
Поранені страждали в медсанбатах...
За цвіт життя завдячує народ
Полеглим і посивілим солдататам.
(Композиція)
Ведуча 2:
Війна... Це страшне слово принесло нещастя і дітям. На їх маленькі плечі навалився страшний тягар війни. Діти на війні – це, можливо, найважча сторінка Великої Вітчизняної... Маленькі, вони залишили своє дитинство там, де закінчилося мирне життя..
Ведуча 1:
Ніколи не забудеться мені
На попелищі бродим, наче тіні –
Змарніла мати й дітлахи малі.
А тут і ворон звістку з далечині
Приносить нам на чорному крилі.
Ми в горі пригорнулися до мами,
І я ще брався втішити сестер...
Багато літ сплило за журавлями
Але мені ввижається й тепер
Отам, де тихі верби край дороги
Стоять в зеленій весняній красі,
Обшарпане, голодне, босоноге,
Бреде моє дитинство по росі.
Сьогодні у нас в гостях людина з покоління, яких прийнято називати дітьми війни, мешканець Козельщини Микола Максимович Приходько.
(Запитання і відповіді)
Ведуча 2:
...І думалося, що остання ця війна, що не допустить людство більше
такого знущання над собою. Квітень 1986 року знову підняв по бойовій
тривозі військових і цивільних. Ворог був невидимий і від того ще страшніший. Ім’я йому – некерований атом...
Ведуча 1:
Не тільки Чорнобиль, а й Афганістан побілив скроні молодих хлопців, щедро обсипав груди бойовими орденами. Та нагороди ніколи не піднімуть
бойових побратимів, що повертались додому в «чорних тюльпанах».
Ведуча 2:
І здіймаються нові обеліски, до яких ідуть на сповідь. Ми повинні завжди пам’ятати про людей, які загинули в центрі Києва насильницькою смертю і внаслідок поранень, про Небесну Сотню.
Також зараз продовжується військове протистояння на сході нашої країни. Солдати молодої держави – гідні нащадки своїх безстрашних прадідів.
Ведуча 1:
Давно я чула, що із просторів небесних,
Нам світять зорями в нічній імлі
Безсмертні душі праведників чесних,
Отих людей, що вмерли на землі.
Коли вмирає воїн в дні суворі,
Душа у нього, кажуть не згаса,
Та всі якби перетворились в зорі,-
То їх би не вмістили небеса…
Ведуча 2:
Вклоняємося Вічному вогню,
Вклоняємось доземно всім солдатам,
Що міряли дороги крізь війну,
Щоб нам сьогодні мріяти й кохати.
З святом! З днем Перемоги!
(Звучить пісня «Перемога, свята перемога» | 
