Доброго дня, шановні друзі!
Кажуть, що людина жива доти, поки жива пам΄ять про неї. І не має ніякого значення — чи ходить ця людина поміж нас, чи вже пішла за вічну межу… Сьогоднішня наша зустріч має на меті підтвердити правдивість цих слів.
У серпні нинішнього року виповнилося б 80 добре всім знайомому козельщанину, поету від Бога Віктору Стеценку. На жаль, рівно 10 років тому трагічно обірвалося його життя. Хочу сказати, що наше засідання невипадково мало відбутися саме сьогодні, воно планувалося десь у вищих сферах. Поясню, чому.
Справа в тому, що проведення літературно-мистецької вітальні на цю тематику саме сьогодні було заплановано ще на початку місяця. Ми виходили з огляду на те, що кінець місяця — це плани, звіти і таке інше… І от буквально вчора отримую інформацію про день смерті Віктора Федоровича. Виявляється, це 18 грудня 2005 року…
«Простий робітник з очима філософа» — так хочеться охарактеризувати цю самобутню постать. Його вірші стали з΄являтися в районній пресі ще в 1960 році, і джерело творчості не міліло до кінця життя. Сьогодні ми доторкнемось душею до поетичних струн Віктора Стеценка.
Повніше розкрити життєвий і творчий шлях поета нам допоможе сьогоднішній гість літературно-мистецької вітальні. Це талановитий музикант, педагог, самодіяльний композитор Володимир Дмитрович Стеценко.
Отже, про що вірші Віктора Стеценка? Безмежна любов до своєї «малої батьківщини», родини, морально-етичні проблеми, громадянська позиція, філософія людського буття. Діапазон тематики поезій вражає, особливо з огляду на те, що Віктор Федорович не мав спеціальної освіти і все життя пропрацював столярем у комунгоспі.
Давайте послухаємо поезію «Рідні всі», пронизану щемливою ніжністю до витоків свого дитинства…
З нею перегукується і вірш «Ходімо в позамаревне дитинство»
Яким же було дитинство маленького Віктора? Слово Володимиру Дмитровичу.
(Потім звучать 2 пісні з коментарями В.Д. Стеценка)
Любов до матері, до батьківського дому — чи не основна тематика поезій Віктора Стеценка. Ось як про це говориться у вірші «Найгірша напасть»:
Поет не оминає і вічного сюжету кохання та розлуки. Про це вірш «Повернеться усе".
(Потім звучать пісні)
Хтось з видатних особистостей сказав, що серце справжнього поета вміщає болі всього світу. Памʹятаєте у Володимира Висоцького: «Поэты ходят пятками по лезвию ножа и режут в кровь свои босые души».
Віктор Федорович Стеценко: «Страшенна ніч, пекельна ніч…»
Глибока філософія поезії «Зміг би».
На закінчення — «Собі на роковини».
(Звучать пісні, виступають всі бажаючі)
| 
